Потовкти, вчу, че́ш, гл.

1) Потолочь, истолочь.

2) Побить въ дребезги. Потовк йому усі пляшки й усі чарки. Кв. Горшки потовк, вікна побив. О. 1861. VI. 77.

2) Поколотить. Вона його п’яного потовче. Стор. МПр. 155.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 379.