Потирати, ра́ю, єш, сов. в. потерти, тру, тре́ш, гл.

1) Тереть, потирать, потереть. Ученики його їли колосся, потерши в руках. Єв. Л. VI. 1. Чи не висять рушнички нам потерти ручки? Мет. 190. Не лучче б нам з ляхами… мирно пробувати, аніж пійти лугів потирати, своїм тілом комарів годувати. АД. II. 9. Потирати руни об ко́го. Помыкать кѣмъ. Досталося ледачому руки потирати. Чуб. V. 557. Барили воду з нас ледачі дуки і потирали об козацтво руки. К. Бай. 55.

2) Разбить. Буком узяв, потер горці до жука. Гн. І. 53.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 378.