Постигати, га́ю, єш, сов. в. постигти, гну, неш, гл.

1) Созрѣвать, созрѣть. Вітер повіває, жито постигає. Н. п. Пшениця постигла жатись. Черк. у.

2) Поспѣвать, поспѣть, быть готовымъ. Уже й вечеря постигла, а батько не йде в хату. Чуб. II. 99. Хліб постиг, — виймаю. Г. Барв. 242.

3) Настигать, настичь, приспѣть, придти. Пятнадцятий год постиг. Г. Барв. 64. Смерть мене постигає саму. МВ. І. 57. От його-то постигла лиха година. Кв.

4) Успѣвать, успѣть. Ще постигнемо до церкви. Левиц. І. Добре, добре, шо постиг вовчик: із корови голова да хвостик. Чуб. V. 635. Де сам чорт не постигає, туди, мовляли, бабу посилає. К. ЦН. 301.

5) Холодѣть, похолодѣть. Як тобі дам, аж тобі в п’ятах постигне. Ном. № 3636.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 370.