Послід, ду, м.

1) Остатки зерна, смѣшанные съ соромъ, остающіеся при вѣяніи, и очисткѣ зерна. Бідний (сіє) самий послід, уже одвійок од пшениці. Грин. II. 151.

2) Испражненія. Крутиться, як послід в ополонці. Ном. № 2998.

3) Результата, послѣдствіе. Давня то річ! але послід її свіжий і до сього часу. Левиц. І.

4) Конецъ. Ми стали собі оба май у посліді. Федьк.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 363.