Посадити, джу́, диш, гл.

1) Посадить. Козаченька молодого на ослінці посажу. Чуб. Насип же, матінко, високу могилу, посади, матінко, червону калину. Мет. 95.

2) Засадить. А ми гори посадимо собі виноградом. ЕЗ. V. 242.

3) Истратить попусту. Коли яка копійка йому трапиться, він у тій беседі її й посадить. Г. Барв. 276.

4) — на лід. Поставить въ затрудненіе.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 357.