Поробити, блю́, биш, гл.

1) Сдѣлать (во множествѣ). Понакладали гори скель, ніби так сам Господь їх поробив. Стор. МПр. О6. Поробили собі маленькі списи. ЗОЮР. І. 285.

2) Причинить болѣзнь злой волей или какимъ либо чародѣйскимъ дѣйствіемъ. Мил. 34.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 345.