Попроститися, щу́ся, сти́шся, гл.

1) Проститься. Мнж. 29, 47. От попростивсь він і пішов собі. Мнж. 138. Прощавайте, сусідоньки, може з ким сварився, та хоч сварився, не сварився, аби попростився. Чуб.

2) Испросить прощенія. За шо, каже, я її ударив? вернусь, попростюсь. Мнж. 33.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 339.