Попропадати, да́ю, єш, гл. Пропасть (о многихъ). Коли б ще козаки з голоду не попропадали. ЗОЮР. І. 290. Скільки їх вже попропадало, от же ж все ще восьмеро є. Драг. 217.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 339.