I. Попити, плю, пиш, гл. = Попувати. Навчит біда попити, коли нема що в губу вложити. Фр. Пр. 47.

II. Попити, п’ю́, єш, гл. Выпить (во множествѣ). Був мед, та гості попили. Ном. № 1897. Попив змій кров. Мнж. 35.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 328.