Понуро нар.

1) Смотря внизъ, наклонясь. Воли його коло воза понуро стоять. Шевч. 535.

2) Угрюмо, мрачно. Та не там твоя доля! — додав понуро Марко. Стор. МПр. 24. Понуро не мовчи. Г. Барв. 343.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 313.