Понурити, рю, риш, гл. Опустить, наклонить, потупить. Як понурив голову мій Гриць, то до самого дому не звів. МВ. І. 64. Очі понурив у землю. Кв.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 312.