Понивати, ва́ю, єш, сов. в. понити, нию, єш, гл. Изнывать, изныть. Ниє серце, ниє-пониває. Грин. III. 295. Важко їй було той вечір перший дома, без людей, без гомону людського попивати. МВ. (О. 1862. І. 99). Болять карі очі, серденько понило; як не бачу миленького, і діло не мило. Чуб. V. 293. Болить, болить головонька і тіло понило. Мет. 41.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 311.