Понести, су́, се́ш, гл.

1) Понести, отнести. Лисичка і понесла півника додому. Рудч. Ск. II. 5. Ой чи ж бо ти, моє серце, натури такої, щоб почув од їдної, поніс до другої. Чуб. V. 146. Нечиста його туди понесла! піду, де очі понесуть. Пойду, куда глаза глядятъ. Грин. II. 150.

2) Забеременѣть.

3) Вѣсить, имѣть вѣсъ. Важке бісове сало… мабуть так, що й моє понесе на терезах. О. 1862. І. 34.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 311.