Понаколювати, люю, єш, гл. Наколоть (во множествѣ). Без наперстка шила, та як пальці понаколювала. Пирятин. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 305.