Поломити, млю, миш, гл.

1) Сломать. Коні потомити, вози поломити. Грин. III. 20.

2) Нарушить. Але ж бо я поломила матусину волю, тепер же я проклинаю свою лиху долю. Чуб. V. 250. Встрѣчаются также формы: Поламле… заповідь. Єв. Мт. V. 19. Віру християнську під ноги підтопчи, хрест на собі поламни. АД. І. 211.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 286.