Покурити, рю́, риш, гл.

1) Покадить.

2) Покурить. От він полежав трохи, покурив люльки. Рудч. Ск. II. 179.

3) Не покуриш. Не удастся тебѣ. Мабуть не на таких наскочив, не покурить. Рудч. Ск. І. 75.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 280.