Покотитися, чу́ся, тишся, гл.

1) Покатиться, скатиться. Клубочок покотився. Рудч. Ск. II. 155. З гори покотились (відра) та й сами побились. Мет. 5. Як брат пива та й напився, по конику покотився. Чуб. Покотяться дрібні сльози з твого білого лиця. Чуб. V. 188.

2) О кошкахъ, овцахъ: родить. Чи всі вівці покотились, чи ягниці поплодились? Мет.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 275.