Про УКРЛІТ.ORG

покликати

Покликати, чу, чеш, гл. Позвать. Ото він пішов покликав людей і посходились. Рудч. Ск. І. 92.

Покликати, ка́ю, єш, гл. Восклицать, громкимъ голосомъ обращаться къ кому; взывать къ кому, отзываться къ кому. Ей слугу свого добре кликав-покликав: «Ей, слуго ти мій, повірений Хмельницького». АД. І. 4. На турків яничар, на бідних невольників покликає. АД. І. 209. Їх стам люде знати, добрим словом покликати. ЗОЮР. І. 24.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 272.

вгору