Покладати, да́ю, єш, сов. в. покласти, кладу́, де́ш, гл.

1) Класть, полагать, положить, сложить. Буду в землі козацькій голову християнську покладати. АД. І. 212. Поклони покладати. Г. Барв. 106. Мимо церкви святої проїжжали… на себе хреста не покладали. АД. І. 193.

2) Налагать, наложить. По двоє кайданів на ноги покладено. АД. І. 90.

3) Раскладывать, разложить (человѣка для порки). Як не вийду на панщину, покладают зараз: а Сикора покладає, Вергонець тримає, а вокомон із паличков коло задку грає. Гол. ІІІ. 478.

4) = Паренити. Вх. Зн. 46.

5) Строить, построить. Поклали новий манастирь. Волын. г. Двори собі поклав на боці від своєї мами. Гн. І. 153.

6) — гнів на кого. Сердиться, гнѣваться. На свого старшого брата великий гнів покладав. АД. І. 187.

7) — надії. Возлагать надежды, надѣяться. На його єдиного покладаю мої надії. Стор. МПр. 93.

8) — гріх на кого. Взводить на кого грѣхъ. Які ж ти гріхи на себе покладаєш? АД. І. 188. Я ні на кого не покладаю гріха, як на Петра.

9) І в голову сього не покладай. И не думай этого.

10) Покладаючи робити. Не спѣша и съ толкомъ дѣлать. Лубен. у. (Леонтовичъ).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 272.