Позіхати, ха́ю, єш, гл.

1) Зѣвать. Протирав очі, позіхав, хрестячи рот за кожним разом. Левиц. І.

2) О вѣтрѣ: дуть по временамъ. Утомилась заверюха, де-де позіхає. Шевч.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 264.