Позов, зву и позо́ву, м. Искъ, тяжба. Ее знайду на свічку, а на позов — як біс дасть. Ном. № 7374. Я просив його, щоб без позову зняв комору з моєї землі, так він не слуха. Новом. у. — дати, заложити. Возбудить процессъ. Пан возний позов дасть. Котл. Ен. IV. 48.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 267.