Позводити, джу, диш, гл. То-же, что и звести, но о многихъ или многомъ. Заходилась тоді смерть біля песиголовців… чисто їх позводила з світу. Драг. 2. Усе наше добро позводив. Г. Барв. 473. Зажив собі Іван спокійненько, позводивши своїх ворогів. Чуб. II. 568.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 262.