Позбірати, ра́ю, єш, гл. Собрать (во множествѣ). Шатнувся миттю сам із хати своїх троянців позбірати. Котл. Ен. І. 30. Ой роспустив вівці, та не позбіраю. Мет. 108.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 262.