Пожива, ви, ж.

1) Пища. Хиба се ти даєш поживу леву і левенят годуєш у пустині? К. Іов. 87.

2) Пожива. Літ з десять був у нас суддею Глива… Да, знаєш, захотів на лакомий кусок, в Полтаву перейшов: там, кажуть, є пожива. Греб. 385.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 250.