Подзвонити, ню́, ниш, гл.

1) Позвонить. Ой помер мій Давидко, поховали й ног не видко. Редькою подзвонила, ріпкою поминала. Чуб. V. 797.

2) Позвенѣть. За ворітечка вийшла, ключами подзвонила. Чуб. ІІІ. 235.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 240.