Погонець, нця, м.

1) = Погонич 2. Г. Барв. 18. Був в погонцях за Дунаєм. Мкр. Н.

2) Погонщикъ, посланный за кѣмъ въ погоню. Біглому єдна дорога, а погонцеві десять. Фр. Пр. 37.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 234.