Погнівити, влю, виш, гл.

1) Погнѣваться. Не погніви: то Бог дав, те й з’їж. О. 1862. IV. 89.

2) Разгнѣвать. Та виломлю калинову квітку та застромлю за білу намітку, щоб сії квітки не подавити, щоб свого роду не погнівити. Мил. Св. 59.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 232.