Поганець, нця, м.

1) Гадкій человѣкъ, мерзавецъ. Чи бач! ще і базікать стало… такого ще поганця не бувало. Гліб. Плаче, плаче та ридає, як рибонька б’ється… а над нею, молодою, поганець сміється. Шевч. 484.

2) Язычникъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 229.