Повтікати, ка́ю, єш, гл.

1) Убѣжать (о многихъ). Люде повтікали з хати. Рудч. Ск. І. 12. Були на масніші вареники, та в піст на вербу повтікали. Ном.

2) Вытечь (во множествѣ). Були річки — повтікали, були ставки — повсихали. Чуб. V. 540.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 228.