Повстрявати, ряємо́, єте́, гл.

1) Втыкаться (во множествѣ). Такий ліс, що йому кінця нема, а високий такий, що аж у небо вершки повстрявали. Грин. II. 347.

2) Вмѣшаться (о многихъ). І чого вони всі туди повстрявали? Хиба то їх діло? Харьк.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 228.