Поводитися, джуся, дишся, гл.

1) Держать себя, обращаться. Де ж таки хто чував, щоб дитина так незвичайно з питимою своєю матінкою поводилась. МВ. І. 25. Так із тобою поводяться, як із своїм братом. МВ. (О. 1862. III. 56).

2) Быть въ обычаѣ. Бач, як у вас поводиться. Як за Хмельницького поводилось. Шапки з квіткою, як поводиться, не спорядили. О. 1861. III. 17. Ой у нас на Дону не поводиться сьому: син матері не бере, за брата сестра не йде. Чуб. V. 926.

3) Удаваться, имѣть успѣхъ. Підсіла до того чоловіка і просила, щоб росказав, де він його бачив і як йому поводиться. Кв. Як йому буде поводитись, яке коли нещастя випаде. Драг. 75.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 225.