Повивати, ва́ю, єш, сов. в. повити, в’ю, єш, гл.

1) Обвивать, обвить, повить. Молодиця в грезетовому очіпку, повитому тонким серпанком. Стор. МПр. 54. Високії ті могили, де лягло спочити козацькеє біле тіло, в китайку повите. Шевч. 48.

2) Пеленать, спеленать. Молодая Оленочка синочка родила, повила його, повила та у білії пелюшки. Чуб. V. 890. Не одцуравсь того слова, що мати співала, як малого повивала. Шевч. 128. Переносно: рожать, родить. І прийшла година і я тя повила, грудьми годувала, до серця тулила. Гол. III. 454.

3) Завивать, завить. Ой ти, вербо кудрявая, хто на тобі кудрі повив? Чуб. III. 117.

4) Вить, свить (вѣнокъ). Старости, пані старости! благословіть молодій вінки повить! Мил. Св. 3.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 211.