Побій, бо́ю, м.

1) Бой, побоище. Ти, пане козаченьку, не продавай мене, не продавай мене, спогадай на себе, як ми з тобою да були в побою: в первому побою із татарами, в другому побою у Німещині, в третьому побою у Турещині. Як побили нас пополам з татарми, як прогнали нас до тихого Дунаю. Н. п.

2) Побои. Я б не хотів і десяти карбованців за оцей побій. Екатер. у. Се було скоро після того, як стався той побій з нею, як її побито. Екатер. у. З) Крыша, кровля. Шух. І. 92, 116, 117. Вх. Зн. 50. Комори, стайні — усе під побоями. Федьк.

4) Стати побоєм. Осадить городъ? Сам звів корогву та й берегом пішов, став побоєм перед Хотином. Чуб. III. 295. Ставати до побою, піти до побою. Идти въ бой. Дали коня, дали зброю, ставай, синку, до побою. Гол. І. 22. А як пішов до побою, все військо побідив. Гол. Ум. Побоєць. Гол. І. 61.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 203.