Плужити, жу, жиш, гл.

1) Пахать плугомъ. Плужили, волочили та сіяли. ЕЗ. V. 31.

2) Везти, идти хорошо. Поки щастя плужить, поти й ворог служить. Ном. Не плужило йому якось: чи скотину заведе, чи свининку, чи кобилу… — гледи й подохне, або вовк поїсть. Драг. 146.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 198.