Перемовляти, ля́ю, єш, сов. в. перемо́вити, влю, виш, гл.

1) Перезивать, перезвать, переманивать, переманить. Маркев. 69. Ой ти, галочко, перемовочко, перемовила сокола з темного лугу в вишнев сад. Мет. 178. Ой не я ж його перемовила, він сам за мною приїхав. Мет. 18.

2) Промолвить, перекинуться словомъ. Воли б хоть з чоловіком словечко перемовити. МВ. І. 44.

3) Пересказывать, пересказать наново; передразнить. Там люде норовисті: що скажеш, то й перемовлять, а що зробиш, то й перероблять. Грин. III. 482.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 128.