Пеня, ні́, ж.

1) Напасть, бѣда. По п’ятінках заробляла, щоб шовкову хустку придбати та сю пеню звязати. Тепер на тебе пеня напала, що не всіх пов’язала. Кв. Така нам лучилася пеня! Як на ту пеню і шати приходять. Оце пеня!

2) Придира, привязчивый человѣкъ. Пеня московська. Чуб. І. 267.

3) Мати на пеню. Имѣть причину для ссоры. Я з тобою не маю нічого на пеню. Ном.

4) Пеню волокти на кого. Обвинять напрасно, взводить на кого что. Хиба я буду на себе пеню волокти.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 106.