Панотець, тця́, м.

1) Отецъ. Подивітеся, паниченьки, які в мене черевиченьки; отсе мені панотець покупив, щоб хороший молодець полюбив. Н. п.

2) Священникъ. Панотець глянув на її щире покаяння, звелів Мотрі одвести її у манастир. Стор.

2) Хозяинъ, господинъ, сударь, титулъ старыхъ уважаемыхъ людей. Ум. Панотченько. Маркев. 102.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 93.