Паланка, ки, ж.

1) Небольшое укрѣпленіе, обнесенное частоколомъ. Рудч. ЧП. 252. Пот. III. 15.

2) У запорожцевъ: полковое укрѣпленіе, мѣсто пребыванія полковника съ другими должностными лицами полка, а также и округъ полковой. Рудч. ЧП. 252. Ходімо у паланку до військового судді, — нехай він нас розсудить. Стор. І. 32.

3) Печь въ косарскомъ таборѣ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 88.