Ото, ото́ж, нар. Вотъ, вотъ то, вотъ это, вотъ такъ. Ото вийшов сіяч сіяти. Єв. Мт. XIII. 3. Ото ж тая дівчинонька. Шевч. Заходить ото він до мельника. Чуб. І. 5. Як лихоліття було, то прийшов чужоземець, татарин, і ото вже на Вишгород б’є. ЗОЮР. І. 3. Ото цвяхована гиря. Ном. № 1549. Ото ротата на все село. Ном. № 12983. Ото ж він приніс. Ото ж ми ся в свого пана вірне дослужили, що на наші білі ручки й ніжки кайдани зложили. Чуб. V. 996.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 76.