Отаман, на, м.

1) Атаманъ, предводитель въ войскѣ.

2) Вообще старшее начальствующее лицо для группы людей, стоящихъ у одного дѣла, староста въ артели; отаман у чумаковъ, косарей, рыболововъ, щетинниковъ, пастуховъ, среди приказчиковъ — старшій приказчикъ и пр. Рудч. Чп. 251. Браун. 34. Вас. 191. А як настане косовиця…. попереду отаман; заломить бриль на бакір, шаркне по косі разів зо два лопаткою і пішов косить. Греб. 401. Як що буде в одного хазяїна таких отар чотирі-п’ять, то ставиться над личманами отаман. О. 1862. V. Кух. 29. Отаманом артіль кріпка. Ном. № 10748.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 74.