Остивати, ва́ю, єш, сов. в. остити, сти́ну, неш, гл. Надоѣдать, надоѣсть. А вже ж мені, моя мати, парубки остили. Н. п. Засівали трупом поле, поки не остило. Шевч. 4. Та й остило мені з собою панькатись!

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 71.