Опука, ки, ж.

1) Мячъ. КС. VI. 457. кинутись, упасти опукою. Стремительно броситься, упасть. Г. Барв. 296. Онилка кинулась до мене опукою. Г. Барв. 211. Опукою з гори — аж вітром зашуміло — орел ушкварив на ягня. Греб. 381. Впала опукою. Мир. ХРВ. 18.

2) Выпуклая, выдающаяся часть, напр. у. бочки. Мнж. 188.

3) Взносъ въ цехъ съ сына цехового, вступившаго въ бракъ. Остер. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 61.