Обложити, жу́, жиш, гл.

1) = Обікласти. Пан обложив біля себе роботників. Грин. І. 217.

2) Уложить (спать). Я обложив її з дітьми, — було це уночі. Новомоск. у.

3) Обложить, осадить. Ой ні, не татари, — християнська сила, мов хмарами грімучими табор обложила. К. Досв. 7.

4) безл. Його обложило. У него распухла шея — при дифтеритѣ, а также при заушницѣ. Екатеринославск. г.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 15.