Облатувати, тую, єш, сов. в. облата́ти, та́ю, єш, гл.

1) Класть, положить заплаты, починять, починить, положивъ заплату.

2) — кого. Постоянно чинить чью-либо одежду, починить чьи-либо одежду и бѣлье (все), положить заплаты на чьи-либо одежду и бѣлье. Нема кому ні обіпрать, ні облатать — треба женитися. Ном. № 8845. Та їх (діти) треба обшить, треба й облатать. Мил. 222.

3) Дѣлать срубъ въ колодцѣ? обгородить латами? Ой у полі криниченька та й облатаная. Чуб. V. 911.

4) Облатати боки. Отколотить. Мене виганяють, кийом боки облатають. Грин. III. 159.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 14.