Ніс, носа, м.

1) Носъ. носом закрути́ти. Быть недовольнымъ, выражать неудовольствіе. Та й закрутив же носом наш Кузьма Трохимович, неначе тертого хріну понюхав! З біса бо йому досадно стало. Кв. І. 149. Ніс під себе. Сконфузиться, оробѣть. Не що бо що, наче й чоловік щирий, а як прийдеться до діла, то й ніс під себе. Носа вте́рти. Убавить спѣси, осадить.

2) Клювъ птицы.

3) Носокъ обуви. Шух. І. 121.

4) Родъ игры въ карты. КС. 1887. VI. 470. Ум. Носик, носичок, носок. Ув. Носюра, нося́ка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 567.