Нудити, джу́, диш, гл.

1) Наводить, нагонять скуку.

2) Томить, мучить. Сюди блудить, туди блудить, під собою коня нудить. Н. п.

3) Принуждать. Учора у росправі нудили хлопців, щоб призналися, хто вкрав гроші у Грицька. Волч. у. Став ізнов Грицько нудити Настусиного батька (щоб Настусю за його віддав). Г. Барв. 455.

4) безл. Тошнить.

5) = Нудитися. Ходжу, нуджу по садочку, милого не бачу. Чуб. V. 5.

6) Нудити світом. Томиться. А Василь собі нудить світом і не знає, на яку ступити. Кв. І. 11. Вечір стою, світом нужу, тебе не видати. Мет. 38.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 572.