Нуд, ду, м.

1) Скука, тоска, томленіе. МВ. (О. 1862. III. 35). З нуду грав на балабайку, брався до сопілки. Мкр. Г.

2) Тошнота. Швидко кинувся із хати, щоб холодною водою нуд угамувати. Мкр. Н. 9.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 572.