Ну

1), меж. Ну, їсть! нівроку! Ном. Та ну бо кажіть! Да говорите же!

2) Передъ глаголомъ неопр. накл. употребляется въ смыслѣ: началъ, давай. А прокинувся він… і гуком його в хаті аж сохи движать! Ну бігать, гомоніть, гайнувати, аж усе піде жужмом. МВ. ІІ. 10.

3) = Но 2. (Послѣ глагола въ повелит. накл.): А вийдіть-ну сюди, дядьку Трохиме, ходіть-ну з нами. Рудч. Ск. І. 78.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 571.