Непутити, чу, тиш, гл.

1) Мѣшать, быть помѣхой, стоять на дорогѣ, сбивать съ пути, съ толку. Любов… і мозок непутить, і кров. Мкр. Г. 17. Не мені непутить отой Улас головатий, а то б не взяли сина у москалі. Воно б можна до паламарки теє — нема що! але ж батько непутить, а сина чортма. Канев. у.

2) Портить, развращать. Багато нашого брата горілка непутить. Васильк. у.

3) Съ отрицаніемъ безлично. не непутить. Не мѣшаетъ. Хоч би й десятку дали, то воно не непутило б. Мирг. у. Слов. Д. Эварн.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 556.