Неприкаяний, а, е.

1) Нераскаявшійся. Зробивсь великим грішником та з журби по грошах і вмер без причастя неприкаяний. Г. Барв. 459.

2) Окаянный, отчужденный отъ людей, не находящій себѣ мѣста. Доле ж моя неприкаяна. Св. Л. 319.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 555.